Вимова і правопис префіксів пре-, при-, прі

Пишемо е в префіксах:

Пре- — виражає найвищу ознаку (його можна замінити прислівником дуже): премудрий, прехитрий, прекрасно.

При- пишеться у дієсловах зі значенням наближення, приєднання: прийти, прилетіти, присунути;

— в іменниках і прикметниках зі значенням розміщення поруч: приморський, присадибний, прибережний;

— у словах, що означають неповноту ознаки, дії чи її результат: присісти, примусити, пригубити, прикиданий, приглушений, привільний.

Пишемо і в префіксі прі-: (з колишнього про-): прізвище, прізвисько, прірва.

Значущі частини слова

Словотвір — це розділ мовознавства, у якому вивчаються способи творення нових слів на основі вже наявних у мові відповідних лексико-граматичних засобів.

Словотворче значення — це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного і виявляється лише в межах словотворчого типу.

У словах ми виділяємо основу і закінчення. Основа виражає лексичне значення слова, закінчення — граматичне.

Основа — це частина слова без закінчення. Щоб знайти основу і закінчення, треба зіставити між собою різні форми того самого слова. Незмінна частина слова буде основою, змінна — закінченням: холодний, холодного; земля, землі. Треба пам’ятати, що окремі звуки в основах слів можуть чергуватися.

Крім кореня, до основи можуть входити префікси, суфікси.

Корінь — це спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне значення: водяник, підводний, водянистий. Щоб визначити корінь, треба зіставити між собою різні споріднені слова і виділити в них спільну частину: зв’язок, перев’язаний, відв’яжу, зав’язь.

Суфікс — це частина слова, яка стоїть після кореня і служить для утворення слів: мор-ськ-ий, сад-ів-ник, степ-ов-ик, пис-а-нн-я, уч-и-тель.

Префікс — це частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів:най-кращий, пре-красний, пра-дід, по-цілунок, с-питати.

Закінчення — це значуща частина слова, яка утворює нові форми слова і служить для зв’язку слів у реченні. Закінчення може бути повним (біл-а хат-а стоял-а) і нульовим (зелен дуб стояв).

Зверніть увагу! Закінчення буває лише у змінних словах. Не слід плутати слова з нульовим закінченням зі словами, які не мають закінчень: стіл , сопілок — завтра, кіно, взимку.

Основні способи словотворення в сучасній українській мові

1. Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати, записати.

2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити — говоріння.

3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля — підземний.

4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг.

5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж.

6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.

7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле — перекотиполе.

8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?) майбутнє.

Походження (етимологія) слова

У лексиці української мови виділяють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські, а також запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, око, зуб, ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.

Слова спільнослов’янського походженнявживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес, ведмідь, пшоно, холодний, гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також спільнослов’янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне східнослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов’янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.

Власне українська лексика має:

• звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город;

• початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія);

• іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

• префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;

• суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).

Активна і пасивна лексика

Словниковий склад української мови весь час перебуває в еволюційному русі. У розвитку словникового складу мови відбуваються два протилежні один одному процеси: процес безперервного поповнення мови новими словами і процес зникнення з неї застарілих слів. Засвоєння в мові нових слів і зникнення застарілих відбувається не відразу, а поступово і повільно. Слова, які в певний період їх життя в мові вживаються не дуже часто, поволі можуть втрачати своє значення, рідше вживатися і згодом навіть зовсім зникати зі словникового складу. Тому в словниковому складі мови завжди одночасно існують два шари лексики: активна і пасивна.

До активної лексики сучасної української мови належать загальнонародні слова, які не мають ознак застарілості:земля, світло, вільний, білий, п’ять, писати, завтра, тут, а також слова і терміни, що широко використовуються в різних спеціальних галузях науки, техніки, культури: лексикологія, теодоліт, інтеграл.

До пасивної лексики мови належать слова, які вже (або ще) рідко вживаються. Сюди належать усі застарілі слова і нові слова, які недавно виникли і ще не ввійшли до загальнолітературного вжитку, а також слова спеціального призначення, діалектизми тощо. Застарілі слова є двох типів: історизми та архаїзми.

Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».

Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час:десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець(письменник).

Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій:гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.

Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.

Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.

Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додаткомєвро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення:

домінувати — переважати

ексклюзивний — виключний

екстраординарність — особливість

ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий

компенсувати — відшкодувати, оплачувати

координувати — погоджувати

лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний

лімітувати — обмежувати

пролонгація — продовження (подовження)

репродукувати — відтворювати

спонсор — доброчинець, попечитель, меценат

Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.

Діалектні слова

Діалект (гр. dialektos «наріччя») — говір, місцевий різновид мови.

Слова (стійкі словосполучення), що не входять до складу лексичної системи літературної мови, а є елементами лексики певного діалекту, називаються діалектизмами. Це місцеві назви понять загальнонародної мови: кожанок(кожушок), бараболя (картопля), жалива (кропива), вивірка (білка), когут (півень); назви предметів і понять, не поширюваних за межі певного говору: баюр (вид пояса), гачі (вид штанів); слова, відмінні за значенням від слів загальнонародної мови: гора (горище), пироги (вареники).

Діалектизми збагачують українську мову, особливо синоніміку. Вони використовуються у художніх творах для відображення життя і мови людей певної місцевості. «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав багато. Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісі повно лісовиків, які пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серен; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник» (М. Коцюбинський).

Професійна лексика

Професіоналізми (лат. professio «заняття, фах») — слова та словосполучення, характерні для мови людей певних професій. Це переважно назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, спеціальні професійні вислови. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; ходити в море — плавати.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке тощо.

4. Професіоналізми користувачів персональних комп’ютерів: мама — материнська плата; клава — клавіатура; скинути інформацію — переписати; вінт — вінчестер.

5. Професіоналізми музикантів: фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія у новій обробці; розкрутити (пісню, ім’я) — розрекламувати.

6. Для деяких професіоналізмів є характерним зміщення наголосу із традиційної унормованої позиції на інший склад: ато'мний, компа'с, Мурма'нськ, рапо'рт тощо.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

Прислів’я, приказки, крилаті вирази, афоризми

Характерними ознаками прислів’їв та приказок є їх ідейний зміст і висока художня якість, а саме: стислість вислову, образність, метафоричність і віршована будова.

М. В. Гоголь підкреслював: «У прислів’ях наших… видно незвичайну повноту народного розуму».

Береженого Бог береже; на двох весіллях зразу не танцюють; багато галасу даремно; де охота, там і робота; краще солом’яна згода, ніж золота звада; бачить лиска, відкіль блиска; на колір і смак товариш не всяк; не все у середу Петра; не пхай носа до чужого проса; який пастух, така і череда; яке коріння, таке й насіння.

Джерелами української фразеології є:

І. Професійні вирази, що набули метафоричного значення: сім раз одміряй, а один одріж(виникло серед кравців); грати першу скрипку (виникло серед музикантів).

ІІ. Вислови з античної культури: альфа й омега (початок і кінець), крокодилові сльози(удаваний плач), прийшов, побачив, переміг (переклад повідомлення Юлія Цезаря про перемогу);прокрустове ложе (заздалегідь приготований зразок); авгієві стайні (конюшні) — (сильне забруднення).

ІІІ. Переклади іншомовних прислів’їв та приказок: Кінець — ділу вінець. Якби молодість та знала, якби старість та могла (франц.). Тут собака закопана (нім.).

ІV. Влучні вислови видатних людей («крилаті слова»): Перемагати і жити. (П. Тичина). І дим вітчизни нам солодкий і приємний (Гомер).

V. Біблійні та євангельські вирази, які вживаються в літературній мові: берегти як зіницю ока, стати притчею во язицех, Содом і Гоморра.

Поняття про фразеологізми

У лексиці української мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), які мають одне лексичне значення, подібне (синонімічне) до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п’ятами (втекти), замилювати очі (брехати), ні пари з уст (мовчати).Такі стійкі вирази називають фразеологізмами, а розділ мовознавства, що їх вивчає, називаєтьсяфразеологією (гр. phrasis — вираз, logos — поняття, вчення) і включає усю сукупність стійких сполучень слів, властивих даній мові.

Стійкі словосполучення називаються інакше фразеологічними одиницями, фразеологічними виразами, фразеологічними зворотами, фразеологізмами.

У складі речень фразеологізми виступають основним членом речення (найчастіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити.

Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні та антонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома фразеологічними виразами: байдики бити, ханьки м’яти, лежня справляти, гулі правити.

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки: хоч греблю гати(багато) — на макове зерня (мало).

Групи слів за значенням (синоніми, антоніми, омоніми)

Омоніми (від гр. homos — однаковий і onyma —ім’я) — це слова, однакові за звучанням і різні за значенням. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (лава — ослін, лава — вулканічна; поле — простір, поле — дієслово; термін — час, термін — слово, поняття) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв’язки між значеннями практично втрачено (фокус — спритність рук, фокус — в оптиці). Омоніми бувають лексичні і граматичні.

Лексичні омоніми, залежно від контексту, означають різні предмети чи поняття: Хто се, хто се чеше довгу косу? – А внук косу несе в росу, весело співає. Або: Гірським ключем він пахне і глицею гірською. Ключ виймає: прийшов і двері одмикає — І ключ у небі лине й лине.

Граматичні омоніми — це слова, які виявляють омонімічність тільки в певних граматичних формах. З фабрики (родовий відмінок однини) — усі фабрики (називний відмінок множини).

Фонетичні омоніми, омофони — різні слова, що зберігають звучання при відмінності їх фонемного складу і, відповідно, графічного відтворення: бони — тимчасові паперові гроші —бонни (бонна — гувернантка — вихователька); незграба (іменник) — не з граба (частка і прийменник з іменником).

Синоніми (від гр. synonymos — однойменний) — це слова, близькі за значенням, але різні за звучанням. Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми, що виражають єдине спільне для всіх слів поняття, об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний такий ряд починається зі стрижневого слова, або домінанти — найуживанішого серед інших. Це слово зазвичай стилістично нейтральне, основне, найменш емоційно забарвлене й таке, що найтонше та найповніше виражає значення всього ряду: мати, матір, матуся, матусенька, ненька, мамочка, мамуня, мамуля; Олександр, Сашко, Саньк; Наталя, Наталка, Тала, Таля, Ната, Тата; повідомити, возвістити, дати знати, інформувати, довести до відома.

Антоніми (від гр. anti — проти і onyma — ім’я) — це слова, що називають протилежні за змістом поняття. Явище антонімії характерне переважно для слів, що мають у своєму значенні вказівку на:

якість: твердий — м’який, спека — мороз, багатий — бідний, сильний — слабкий, високо — низько;

дію: іти — стояти, мовчати — говорити, плавати — тонути;

ознаку дії або якості: надто — недостатньо, дуже — злегка;

кількість: мало — багато, зайвина — брак, усе — ніщо.

Антоніми збагачують мову, роблять її образною й виразною. Антонімічні пари можуть творити і фразеологічні одиниці.

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова

Найбільший тематично-стилістичний шар лексики мови становлять загальновживані слова, які використовуються вільно, без будь-яких обмежень. Ці слова пов’язані зі спільними для більшості носіїв мови поняттями, водночас є звичайними, зрозумілими для широкого загалу назвами предметів і явищ довколишньої дійсності: батьківщина, воля, добро, земля, молоко, ні, одна, повітря, син, так, я.

Вони характеризуються стійкістю основних значень, тобто більшість слів зберегли в сучасній мові ті самі значення, що їх зафіксовано в найдавніших пам’ятках писемності (бігти, вода, мати, перший, три). Водночас цей склад може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (атомний, банк, екологія, комп’ютер, мрія, президент, робот), або у зв’язку зі зміною стилістичної маркованості слова, його лексичної та синтаксичної сполучуваності. Загальновживана лексика переважно належить до стилістично нейтральної, міжстильової, але не тотожна їй, має у своєму складі певну частину вільно вживаних емоційно-експресивних слів: матуся, навіжений, попри.

Загальновживана (або загальнонародна) лексика включає в себе лексику як власне українську, так і загальновідому запозичену.

Стилістично забарвлені слова — це такі слова, що вживаються лише в певних стилях. До них належать:

– наукова лексика – слова, що вживаються в галузі науки, освіти, техніки: кисень, радіус.

– політична лексика – слова, що вживаються у політичному, громадському житті: Верховна Рада, депутат, мітинг.

– розмовна лексика – слова, які використовують в усному, переважно побутовому спілкуванні: байдикувати, велик, відік.

У художніх творах розмовна лексика вживається для характеристики персонажів.